Нацрада вирішила, що блогер — це не медіа. Закон про медіа із цим не згоден Регулятор вивчив акаунт блогера з великою аудиторією і відмовив у реєстрації. Причина — «відсутні ознаки медіа». Відкриваємо Закон і читаємо разом. Уявіть: у вас є канал, де десятки тисяч людей щодня дивляться те, що ви знімаєте. Ви вирішуєте, про що говорити, як монтувати, що публікувати, а що — ні. Ви несете відповідальність за кожне слово. І ось ви звертаєтеся до Національної ради з питань телебачення і радіомовлення з проханням зареєструвати вас як медіа. Нацрада вивчає ваш акаунт. І відмовляє. Формулювання: «відсутні ознаки медіа». Ні, це не анекдот. Це реальне рішення реального органу державної влади, створеного для регулювання медіа. Відкриваємо Закон Закон України «Про медіа» — той самий, на який посилається Нацрада у своїй відмові, — визначає суб'єкта у сфері онлайн-медіа через три ознаки. Рівно три. Їх можна знайти в статтях 1 і 16. Перша — поширення масової інформації для необмеженого кола осіб. Канал блогера відкритий для всіх. Є? Є. Друга — редакційний контроль. Закон тут не хитрує: це «вирішальний вплив на створення або добір, організацію та поширення масової інформації». Простою мовою — хто вирішує, що виходить в ефір, той і здійснює редакційний контроль. Блогер це вирішує сам, одноосібно, на сто відсотків. Є? Є. Третя — індивідуалізуючий канал поширення. Постійна назва, постійна адреса. Є? Є. Рахунок — три до нуля. На користь блогера. «Відсутні ознаки медіа» — де ця фраза у Законі? Ніде. Закон встановлює вичерпний перелік підстав, з яких можна відмовити у реєстрації. Неповний пакет документів — так. Заборонена структура власності — так. Назва вже зайнята — так. «Відсутні ознаки медіа» — ні. Цієї підстави у Законі немає. Орган державної влади не може відмовляти громадянину з підстав, яких немає в законі. Це називається ultra vires — дія, що виходить за межі наданих повноважень. У демократичній правовій державі такі рішення скасовуються судом. А якщо контент розважальний — то вже не медіа? Ймовірно, хтось у Нацраді вирішив, що медіа — це обов'язково про суспільно важливі теми. Репортажі. Аналітика. Огляди парламенту. А якщо людина знімає кулінарні рецепти або стендап — то вже не те. Але стаття 1 Закону визначає аудіовізуальне медіа як сервіс, «основним призначенням якого є надання доступу до програм, що здійснюється з інформаційною, розважальною чи навчальною метою». — Стаття 1 Закону «Про медіа» Розважальна мета — прямо в Законі. Поруч з інформаційною. На рівних правах. Нацрада або не читала цю норму, або свідомо її проігнорувала. Найкраще в цій історії Найкраще — це те, що сама Нацрада під час обговорення законопроєкту «Про медіа» публічно говорила, що визначення онлайн-медіа є «досить широким» і охоплює тих, хто поширює інформацію під постійним іменем для необмеженого кола осіб. Тобто — блогерів. Тоді це звучало як застереження: мовляв, закон широкий, треба обережно. Тепер виявляється, що закон раптово став вузьким — рівно настільки, щоб не пускати конкретного блогера. Це не юридична позиція. Це ситуативна інтерпретація. І ще про повідомний порядок Реєстрація онлайн-медіа за Законом — повідомна. Не дозвільна. Ви не просите дозволу у держави займатися медіа. Ви повідомляєте її про це. Нацрада перевіряє формальну комплектність документів — і все. Вивчати контент акаунту й виносити вердикт «це не медіа» — не є частиною реєстраційної процедури за Законом. Нацрада сама собі придумала повноваження, яких у неї немає. Що далі Рішення Нацради — незаконне. Не «спірне», не «дискусійне», не «таке, що потребує додаткового вивчення». Незаконне — бо застосовує підставу відмови, якої у Законі немає; бо ігнорує норму про рівноправність розважального контенту; бо виходить за межі реєстраційної процедури. Якщо Нацрада не скасує його сама — адміністративний суд це зробить. Закон тут однозначний. Але більше, ніж судова перспектива, мене цікавить інше питання. Якщо регулятор медіа не вміє читати закон про медіа — хто регулює регулятора?